На початку повномасштабного вторгнення одеський священник Василь Вирозуб зголосився вирушити на острів Зміїний по тіла, як тоді вважалося, загиблих українських військових. В результаті він разом з іншими учасниками місії потрапив у полон, пережив катування — та не втратив гідності і віри. У День боротьби за свободу та демократію, 17 листопада, у Національному театрі Праги Василь Вирозуб разом з чеськими та словацькими лауреатами отримає важливу громадянську відзнаку — Нагороду Пам’яті народів, повідомляє громадська організація Post Bellum Ukraine.
Починаючи з 2010 року громадська організація Post Bellum, заснована чеськими журналістами та істориками, вшановує виняткових особистостей, які своїм життям підтверджують, що честь, свобода та людська гідність — не порожні слова. Ці нагороди вручають живим свідкам історичних подій, які зголосилися поділитися своїми спогадами з широкою громадськістю і надали усні свідчення для міжнародного архіву memoryofnations.eu. Лауреатами премії у попередні роки були ветерани війни, політичні в’язні, борці опору, ті, хто пережили Голокост, переслідувані письменники, учасники підпільних груп, які виступали проти нацистських і комуністичних тоталітарних режимів, скаути, священнослужителі та інші визначні особистості.
Торік цю міжнародну відзнаку отримав дисидент, правозахисник, член-засновник Української Гельсінкської групи та віцеректор Українського Католицького університету Мирослав Маринович.
Разом з Василем Вирозубом Нагороди Пам’яті народів 2023 отримають Марія Шидова, Ева Карвашова, Ян Літоміський та Марія Клангова. Трансляція події в Україні відбудеться на телеканалі Суспільне Культура 17 листопада о 21:00.
Василь Вирозуб народився 25 травня 1970 року в місті Борщів Тернопільської області. 13 років був священником на Тернопільщині.
Після тривалого служіння на одному місці отцеві Василю захотілося змін, йому запропонували місце в Криму. Плани раптово змінилися під час зупинки в придорожньому кафе під Одесою. Машину пограбували, тож можливості продовжити подорож не було. Він звернувся по допомогу до одеського єпископа, а той запропонував служіння в місцевому Свято-Троїцькому храмі.
Отець Василь став активним учасником подій Революції Гідності. З початком бойових дій на сході України вирушив на фронт як волонтер. Пізніше почав приїжджати на передову та служити літургії, сповідувати, причащати. Кількамісячні ротації стали для нього можливістю бути другом, товаришем і побратимом для захисників і захисниць.
24 лютого 2022 року для отця Василя Вирозуба став днем, який кардинально змінив його життя. Відданість боротьбі за свою країну привела священника до штабу територіальної оборони в Приморському районі Одеси. Там він виготовляв коктейлі Молотова.
З власної ініціативи отець Василь став частиною групи, яка вирушила на острів Зміїний для евакуації тіл 13 українських воїнів, яких вважали загиблими після ракетного обстрілу. (Напередодні, ввечері 24 лютого, українські прикордонники з острова Зміїний отримали від російських військових наказ скласти зброю і відповіли відмовою. Після цього росіяни завдали ракетно-артилерійського удару по гарнізону острова. Майже всі будівлі було пошкоджено. Зміїний був окупований. Проте пізніше з’ясувалося, що військові вижили).
Разом з іншими капеланами, лікарем і добровольцями отець Василь приєднався до пошуково-рятувальної групи на судні Сапфір. На острів так і не потрапив — разом з іншими членами місії його захопили в російський полон, де він перебував 70 днів.
70-денний полон випробовував дух та віру отця Василя. У Криму, куди його відправили, фізичну силу до священника та інших бранців не застосовували, тільки залякували психологічно. Пізніше літаком із Сімферополя полонених перевезли у фільтраційний наметовий табір у Шебекіно Бєлгородської області. Тут уже почалися допити з катуваннями. Коли полонених змушували співати російський гімн, капелани читали молитви.
Потім отця Василя з іншими українцями перевезли в СІЗО № 2 в місті Старий Оскол Бєлгородської області. Там він перебував в жахливих умовах, його катували не для здобуття інформації, а заради самого катування. З «резинки» (спеціальна кімната, оббита гумою) водили на допити, де знущалися, били струмом, забивали цвяхи під нігті. На четверту добу в «резинці» в священника почалися галюцинації. У момент, коли здавалося, що не вийде звідти, підтримувала молитва.
5 травня 2022 року отцю Василю наказали виходити з камери, дали переодягнутися у власний одяг і привезли в аеропорт. Куди саме їдуть, не бачив. На голові була шапка, замотана скотчем. Він думав, що його та інших в’язнів везуть на парад полонених, який росіяни нібито планували провести в Маріуполі 9 травня. До останнього отець Василь не знав, що їх везуть на обмін. Бранці почали про це здогадуватися, лише коли один з військових крізь дірку в брезенті вантажівки впізнав місцевість і зрозумів, що вони вже не в Криму, а на материковій Україні.
Далі була реабілітація та зустріч з рідними.
